Місто Кам’янка-Бузька – місто над Бугом

Місто Кам'янка-Бузька вітає Вас

Кам’янка-Бузька (до 1944 року Кам’янка-Струмилівська, або Кам’янка-Струмилова) — місто, районний центр Кам’янка-Бузького району Львівської області, розташоване за 43 км на північний схід від Львова над річками Західний Буг та Кам’янка.

До складу Кам’янка-Бузької міської ради, окрім міста, входять села Забужжя та Тадані.


Для більш детального ознайомлення з містом, перегляньте наступні розділи:


Етимологія

Існують дві гіпотези, якими дослідники пояснюють походження назви «Кам’янка». Одні виводять цю назву від річки Камінки, що перетинає місто на півночі, інші — від невеликих брил каміння, нанесених зі Скандинавії у Льодовиковий період, яке ще можна знайти на довколишніх полях.

Історія

Археологічні знахідки засвідчують, що цю місцевість заселили люди ще в епоху міді й бронзи (ІІІ-ІІ тис. до Р. X.).

Перші письмові згадки про Кам’янку датуються 1411 р. Тоді поселення називалось Димошин.

Кам'янка-Бузька - загальний вид

Стара світлина: Кам’янка-Бузька – загальний вид

Історія Кам’янка-Бузької, як міста бере свій початок у складі Королівства Польського, Речі Посполитої. З середини 15 століття місто почало називатись Кам’янка-Струмилова за прізвищем власника — львівського підкоморія Юрія Струмила, десь тоді отримало і магдебурзьке право. 1471 року Юрій Струмило, як власник міста, фундував та надав засоби для римо-католицької парафії міста.

Наприкінці XV ст. Кам’янка-Струмилова була центром торгівлі та ремесла. Через місто пролягали торговельні шляхи з Києва до Польщі та з Волині на Львів. Двічі на рік тут проводилися ярмарки, щотижня відбувалися торги. 1578 р. місто одержало право складу для дрогобицької солі. У місті діяли цехи кушнірів, ковалів, шевців, гончарів, слюсарів, мечників. Тут було 400 будинків.

Татарські напади наприкінці XV — на початку XVI ст. знищили місто, воно втратило давні привілеї, але 8 квітня 1509 р. король Сигізмунд І наново підтверджує міські права Кам’янки.

У XVI—XVII ст. із Кам’янеччини вивозили за кордон волів. Вивіз худоби — одна із найприбутковіших галузей польської шляхти.

Селяни Кам’янко-Струмилівського староства 1636 р. відмовились відбувати панщину. Особливо ж гостра боротьба проти соціального і національного гніту розгорталася в роки Хмельниччини 1648—1654 рр. Тоді місто було зруйноване, населення пограбоване.

У XVIII ст. місто поступово відродилося і залишилося центром ремісничого виробництва. Тут працювали кушнірський, шевський, ткацький, ковальсько-слюсарний, бондарський, гончарний, столярно-токарський та ливарно-мечницький цехи, а також цех рибалок.

У 1880 р. населення Кам’янки-Струмилової становило 6107 осіб. У місті діяли цегельний завод, винокурня, паровий млин, лісопильний завод, на якому виготовляли паркет, смолу, терпентин і деревне вугілля.

Стара світлина: Панорама міста Кам'янка-Бузька

Стара світлина: Панорама міста Кам’янка-Бузька

За австрійських часів Кам’янка-Струмилова мала: залізничну станцію, повітовий уряд, міську управу, суд, пошту, телеграф, податковий уряд, позичкові каси, аптеку і два парафіяльні уряди: греко-католицький і римо-католицький.

До початку Першої світової війни у місті дислокувався ІІ-ий дивізіон 9-го полку драгунів австро-угорської армії, який вирізнявся найбільшим відсотком українців серед решти драгунських полків.

Українці Кам’янки-Струмилової радісно вітали проголошення Західно-Української Народної Республіки. Український Громадський комітет (о. Михаїл Цегельський, Роман Петрушевич – молодший брат Президента ЗУНР, І.Вертипорох та інші) роззброїли вояків старшинської школи у місті. Під керівництвом старшин Ю.Шепаровича, В.Назаревича, О.Косаревича 70 курсантів-українців та близько 300 селян, робітників, ґімназистів взяли владу в повіті. Перебравши владу в місті, українці призначали на найважливіші пости своїх людей. Саме тоді повітовим комісаром став суддя Роман Петрушевич.

У березні 1919 р. у місті почала виходити газета «Козацький голос» — орган Начальної команди УГА. Відкрито українську школу, яка містилася у Ратуші, діяв театральний гурток, засновано хор, товариство «Українська Бесіда». Місто мало свій часопис «Камінецькі Вісті».

Українське національне відродження кінця XIX- першої половини XX ст. охопило усі сфери духовного та господарського життя Кам’янеччини, але події вересня 1939 р. перекреслили усі сподівання українців на краще, самостійне життя.

Трагедія України 1940-х років, придушення національних прагнень українців у подальші десятиріччя з усією повнотою позначилися на житті Кам’янеччини. Проте, незважаючи на важкі часи Підрадянської України, у цьому регіоні розвивалося сільське господарство та промисловість, освіта і культура

Пам’ятки архітектури

Церква святого Миколая

Церква святого Миколая

  • Кам’янка-Бузька ратуша – приміщення, у центрі міста, де зараз знаходиться Кам’янка-Бузька міська рада.
  • Костел Успіння Богородиці — неоготичний храм, побудований за проектом Теодора Тальовського.
  • Церква святого Миколая — дерев’яна церква, зведена у 1667 році із дзвіницею 1762 року.
  • Церква Різдва Богородиці (1878-82 рр).
  • Парафіяльна церква Преображення Господнього в Кам’янці-Бузькій старанням парафіян збудована 7 липня 1996 р. – 19 серпня 2005 р.

Населення

У 1880 році у міті прожмвало 6107 жителів, з яких 2820 юдеїв, 1641 греко-католик, 1590 римо-католиків. У 1959 – 7950 жителів, у 1970 – 8539, у 1979 – 10353, у 1989 – 11266, у 2001 – 11510 жителів.

Освіта

У Кам’янці-Бузькій є п’ять дошкільних навчальних заклади, три школи, професійно-технічне училище. Середні загальноосвітні школи міста:

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3

  • Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня №1 імені Івана Франка. Розташована за адресою Вул. Незалежності 66. Роком заснування ЗОШ І-ІІІ ст. №1 ім. І. Франка вважають 1873 рік коли була збудована двохкласна школа.
  • Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №2 ім. Григорія Тютюнника. Розташована за адресою вул. Шевченка, 45.
  • Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3, що знаходиться за адресою вул. Незалежності 53. Заснована у 1945 році, з 1952 одержала статус середньої. За радянських часів мова викладання — російська.

Єдиним у місті закладом професійно-технічної освіти є Вище професійне училище № 71, що розташоване за адресою вул.Лiцейна,5.

Училище було засноване у 1951 році, як школа механізації сільського господарства. З 1973 року училище ввійшло до системи професійно-технічної освіти. Проводить підготовку кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів для таких галузей економіки: транспорт, будівництво, торгівля та громадське харчування, сільське господарство.

Колиска українського театру

«Tragedia, albo wizerunk śmierći przeswiętego Jana Chrzciciela, przesłańca bożego»

«Tragedia, albo wizerunk śmierći przeswiętego Jana Chrzciciela, przesłańca bożego»

Саме так називають Кам’янка-Бузьку. Адже найдавніші українські драматичні твори, тексти яких дійшли до наших днів, – це дві інтермедії з трагедії Якуба Гаватовича. Цей львів’янин за походженням певний час учителював у Кам’янці-Струмиловій. І от 29 серпня 1619 р. на міській Ринковій площі він разом зі своїми учнями, під час ярмарку, у присутності численної шляхти та простих людей, поставив драму «Трагедії, або Образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, посланця Божого» («Tragedia, albo wizerunk śmierći przeswiętego Jana Chrzciciela, przesłańca bożego»).  Дійові особи трагедії розмовляли польською мовою. Але після 2-го та 3-го актів були дві українські інтермедії «Продав кота в мішку» та «Найкращий сон».

Однак на тому роль Кам’янки як колиски українського театру не вичерпується. Адже саме в цьому місті 1914 року вперше актори українського театру товариства «Бесіда» поставили на сцені Народного дому драму Івана Франка «Украдене щастя». Серед акторів був і легендарний Лесь Курбас. Варто додати, що виставу ставили відповідно до тексту оригіналу, включаючи і ті місця, які з твору викреслила цензура

Транспорт

Через Кам’янку-Бузьку проходить автомобільний шлях національного значення Н 17 (Львів — Радехів — Луцьк; осінню 2015 року стан траси поза містом — жахливий), автошляхи обласного значення Т 1401 (Старий Самбір — Хирів) і Т 1425.

Місто має зручне розміщення щодо залізничних шляхів. У сусідньому селі Сапіжанка залізнична лінія розгалужується на дві гілки, шо прямують в сторону Червонограда, Володимира-Волинського, Ковеля і Радехова та Луцька. Обидві ці лінії проходять через Кам’янка-Бузьку і в місті є дві залізничні станції: Кам’янка-Бузька на лінії до Луцька і Батятичі (названа на честь сусіднього села, проте знаходиться на околиці Кам’янки-Бузької) на лінії до Ковеля.

Кам'янка-Бузька на карті України

Кам’янка-Бузька на карті України

Відомі люди

Народилися:

  • Стефан Грабінський — український та польський письменник-фантаст.
  • Роман Кравчук — член проводу ОУН (б), член УГВР.
  • Станіслав Лемпіцький — польський вчений, письменник, історик літератури.
  • Фридерик Таданір — польський архітектор.
  • Ігнатій Цегельський — церковний і громадський діяч, греко-католицький священик. Брат Лонгина Цегельського.
  • Лонгин Цегельський — український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець.
  • Роман Цегельський — фізик і педагог.
  • Герой АТО Цікало Богдан вул. Львівська.
  • Грачов Сергій Валерійович — боєць 5-ї роти Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». Активний учасник Революції Гідності. Загинув в бою з російськими бойовиками біля с. Піски (Ясинуватський район) під Донецьком.

Проживали

  • Андрій Веретельник — український письменник, етнограф, перекладач. У 1890-х роках жив у місті.
  • Ґаватович Якуб — український письменник вірменського походження, священик, педагог, культурно-освітній діяч. Поставив на ярмарку в Кам’янці-Струмиловій у 1619 р. першу українську інтермедію до польської драми «Tragedia, albo wizerunk śmierći przeswiętego Jana Chrzciciela, przesłańca bożego».
  • Григорій Тютюнник — відомий український письменник, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка. Проживав і працював у 1948–1961 роках, тут написав відомий роман «Вир».
  • отець Михаїл Цегельський — багаторічний парох міста, громадський діяч.
  • Роман Шухевич — український політичний і державний діяч, військовик. Проживав з 1914 року в Камінці-Струмиловій (тепер місто Кам’янка-Бузька), тут закінчив початкову школу.
  • Михайло Шахнович — галицький громадський діяч, адвокат. Під час Другої світової війни — голова Окружного Допомогового Комітету в Кам’янці-Струмиловій.
  • Швагуляк Василь Іванович (народився 1 грудня 1930 в Дідилові, помер 6 січня 2014 у Кам’янці-Бузькій) — український господарник, директор Красноїльського ДОКу, директор Сторожинецького лісокомбінату, директор Кам’янка-Бузького лісопаркетного комбінату. Створив музей. Похований у Дідилові.

Геральдика

Герб австрійського періоду

У літературі зафіксований герб 1583 року – у лазуровому полі три червоні геральдичні камені у золотих оправах в два ряди: у горішньому два, у долішньому – один. Герб символізує назву міста, яку пов’язують з кам’янистим ландшафтом. Зображення цього ж герба подавалось в польських та австрійських гербовниках XІX-XXст.

Герб австрійського періоду

Герб австрійського періоду

Герб польського періоду

(1920-1939 рр.)

Герб польського (1920-1939 рр.) періоду – у лазуровому полі три червоні геральдичні камені у золотих оправах у два ряди: у горішньому два, у долішньому – один.

Герб польського періоду

Герб польського періоду

Сучасний герб

Сучасний герб затверджений 30 вересня 1991 р. У лазуровому полі три червоні геральдичні камені у золотих оправах у два ряди: у горішньому два, у долішньому – один. Щит обрамований декоративним картушем та увінчаний срібною міською короною з трьома вежками. Автор – А.Гречило.

Сучасний герб

Сучасний герб

Хоругва

30 вересня 1991р. сесія Кам’янка-Бузької міської ради затвердила хоругву: прямокутне полотнище з співвідношенням сторін 1:1, у синьому полі три червоні геральдичні камені в жовтих оправах в два ряди – два над одним. З трьох сторін хоругва облямована лиштвою з синіх та жовтих трикутників. Ширина лиштви становить 1/10 ширини хоругви.

Хоругва

Хоругва

Відгуки:


Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Поділитись сторінкою: