Народна пам’ять жива! Дорожче за волю нічого немає!

Народна пам’ять жива
Дорожче за волю нічого немає

Час народжуватись
 і час помирати,
Час руйнувати і час будувати, 
Час розкидати каміння 
і час збирати каміння, 
Час мовчати і час говорити.

Ці слова, не сьогодні сказані, є надзвичайно актуальними. Час говорити! Говорити правду про трагічні, омиті кров'ю, сторінки нашої історії, про страшні трагедії ХХ століття, які випали на долю багатостраждального українського народу. Час пам'ятати і берегти пам'ять про мільйони невинно полеглих, які не жаліли життя, захищаючи рідний край від ворогів. Вони не чекали наказів і нагород, залишали сім'ї, брали в руки зброю і ставали на захист сплюндрованої Неньки-України. Саме завдяки таким патріотам-добровольцям ми маємо сьогодні вільну, незалежну державу. І прикладів такого патріотизму знає кожне українське село дуже багато... 

Особливим і хвилюючим був цей день для жителів села Печихвости. Ще десять років тому з ініціативи та спільними зусиллями громади була закладена могильна плита, а на ній викарбовано імена односельчан, які загинули, захищаючи свій край: Степан Лоза, Андрій Павлусь, Андрій Фарасей, Василь Ковальчук, Дмитро Гарбар, Володимир Гнатів, Микола Васько, Іван Павлусь, Іван Головко. І тільки недавно у центрі села зависочів хрест на пам'ятній могилі, що постала тут на знак вшанування пам'яті вояків УПА, усіх борців за волю і незалежність України. 

Символічно, що відкриття і освячення могили у Печихвостах припало саме на ті дні, коли вся Україна, традиційно, щороку відзначає скорботні для України роковини Голодомору, вшановує пам'ять загиблих.

За добрий задум, активну громадську позицію односельчани вдячні ініціаторам - вчителю місцевої школи Мирославі Шередько, сестрі загиблого воїна Марії Ліхтар та іншим. Однак, ця добра справа у Печихвостах була б неможливою без підтримки та допомоги місцевого спонсора - вихідця з села Печихвости п. Ігоря Пиртика, який не жалів ані часу, ані коштів, ані зусиль, щоб допомогти землякам втілити благородну справу у життя. Свою лепту - хто скільки міг, вклали у відновлення могили і односельчани. 

Особливим цей день був для представників найстаршого покоління, у пам'яті яких ще живі спогади про ті буремні роки їх молодості. На жаль, більшість з представників старшого покоління, які гаряче вболівав за цю справу, не дожили до цього дня. Ті ж, хто стали свідками цієї події, не змогли без сліз смутку і радості водночас сприйняти її. 

- Нарешті сталося те, чого ми так довго чекали! Майже 10 років минуло відтоді, як ми заклали могильний камінь. Кажучи відверто, були люди, які вже опустили руки і зневірилися. Знайшлися й такі, що скептично поставилися до цього задуму, мовляв, кому ця могила потрібна?! 

Сьогодні пам'ятна могила стоїть на видноті у центрі села, через дорогу від приміщення школи, на подвір'ї якої колись була могила. Кожен прохожий і проїжджий обов'язково зверне на неї свою увагу, підніме руку, щоб перехреститися. 
Саме тут після недільної відправи зібралась громада села - жителі від наймолодшого до найстаршого, родичі загиблих, гості та запрошені, а також усі, кому небайдужа історія держави і села зокрема. 

Мітинг, присвячений вшануванню пам'яті загиблих і освяченню могили, відкрив Державний Гімн України, який спільно виконали усі присутні.  

Для здійснення релігійного обряду освячення могили слово було надано настоятелям місцевих храмів - отцям Василю Бачало та Василю Гриню, які окропили з чотирьох сторін святою водою могилу і хрест та відслужили панахиду на могилі воїнів, які віддали своє життя за те, щоб сьогоднішній день настав, за можливість вільно розмовляти рідною українською мовою, славити Бога, відроджувати і примножувати звичаї і традиції українського народу. Щиру молитву до Всевишнього, присвячену їх світлій пам'яті, сотворили усі присутні на мітингу-реквіємі. 

Особливо хвилююча мить - запалені лампадки з рук учнів та рідних загиблих опускаються на могильну плиту в пам'ять про тих, хто любив свій край, своїх батьків, наречених, своє рідне село. Тих, які були вірними друзями, мріяли про майбутнє - незалежну, вільну Україну. 

Зворушливо, з тривогою в голосі і серці відтворювали в словах події трагічної і водночас славної для нашої нації минувшини учні школи Надія Вовак, Соломія Дворянин, Юлія Івах, Марія Калатало, Надія Кіт, Олена Лучко, Люба Патинок, Мар'яна Пелешко, Володимир Поворозник, Михайло Мазур, Ольга Люта, Марія Гнатів, Мирослава Вовк, Катерина Стецько. Під музичним керівництвом Андрія Матиса вони заспівали кілька українських пісень "Ой у лузі червона калина", "Тихий став". Біль за гірку долю України вчувався в сумних акордах пісень у їх виконанні.

Слово перед присутніми мовила ініціатор заходу, вчитель Печихвостівської школи, депутат сільської ради попереднього скликання Мирослава Шередько. Як історик-освітянин, з усвідомленням усієї важливості сотвореної події, виступаюча наголосила, що ця могила потрібна живим більше, аніж мертвим, як нагадування про нашу трагічну історію, яку закликала знати і шанувати, бо народ, що не знає свого минулого, немає майбутнього. Від імені громади села вона подякувала Ігорю Пиртику та його команді за надану допомогу, виявлену благородність та чуйність, без яких, зауважила, ця подія не відбулася б.

До слів вдячності приєдналися священнослужителі. Вони подякували усім, хто долучився до цієї акції, та висловили сподівання, що ці сумні часи, які випали на долю українського народу, більше не повторяться, і з ласки Божої ми будемо жити краще, розбудовуючи нашу Україну.

Тихо стало, коли присутні на реквіємі вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання. 

Хай милість Господня 
наш дім осяває,
І мова співуча хай вічно живе,
Дорожче за волю нічого немає,
Народ України її збереже, 

- прозвучали на завершення слова та у виконанні присутніх пролунав Церковний Гімн України "Боже, великий, єдиний".

Народна пам'ять - найдостовірніше історичне джерело. Лише правда про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого. Мертві не скажуть. Скажуть живі. Мусять сказати своїми словами і вчинками за себе і за тих, хто віддав життя за наше майбутнє.

Надія ЧЕРНЕЦЬКА

Переглянути всі світлини можна ТУТ